Варшава: феміністський інтенсив (частина 1)

За підтримки фонду Бьолля та Польського інституту у Києві група молодих активісток, журналісток та дослідниць (Галина Ярманова – фонд Бьолля, Олена Дмитрик – «Феміністична офензива», Тамара Злобіна – «Феміністична офензива», журнал соціальної критики «Спільне», Інна Шевченко, Саша Шевченко – «Фемен», Інна Завгородня – «Український тиждень») відвідали Варшаву для зустрічі з представницями жіночих організацій та участі у Конгресі жінок 17 – 18 вересня. До вашої уваги нотатки зустрічей та дискусій за 13-15 вересня 2011 року.

Тамара Злобіна

13 вересня

Київ, аеропорт, 14.00

Офігіваю від тілесності феменок – вживу вони красивіші, ніж на фото. Ніжні, з милими посмішками, не можу на них надивитись. Розумію, що ні фото, ні відео не передають драматизму і бурлеску їх зіткнень з міліцією, так як документація не в змозі передати добрий перформанс.

Варшава.

16.00

Відчуття, наче по Києву на метро переїхалась.

17.00

На машинах і під’їздах шматки яскравого паперу – відверті реклами – не «реферати, курсові», а борделів – дівчата в стрінгах, сідниці підписані іменами.

17.30

Перша зустріч з організацією ЛГБТК «Ламбда» www.lambdawarszawa.org, говоримо з речницею Yga Kostrzewa. Заходимо наче в «Інсайт» – через подібний внутрішній двір, тільки чистіший, і приміщення більше. Зустрічає дружелюбна маленька лгбтк собачка й плакати «Маєш проблему з стереотипами – приходь до нас». Представляємось.

Фемен говорять про радикальний спосіб топлес протесту і боротьбу з секс-туризмом. Я – про восьмоберезневі марші Офензиви і що зараз шукаємо оптимальні форми активізму. У нашій групі мені подобається, як по різному виглядають жінки, і ця варіативність, яка не веде до субординації і владних дисбалансів, надихає.

Представниця Ламбда говорить про законопроект про одностатеві громадянські партнерства, який подали разом з лівацькою партією SLD, що базується на громадянському праві і стосується податків, соціального страхування і медицини .

Розповідає про кількатисячну варшавську Маніфу 2011 (http://www.wiadomosci24.pl/artykul/warszawska_manifa_2011_185579-1-1-d-5-.html#galeria-miniatury) під гаслом “Dość wyzysku, wymawiamy służbę!”(«Досить експлуатації, відмовляємося прислуговувати»), на якій намагались репрезентувати різних жінок – працівниць супермаркетів, медсестер, знаменитостей, лівих політиків, а також про «Європрайд» http://tsn.ua/svit/u-polschi-vpershe-v-istoriyi-vidbudetsya-masshtabniy-gey-parad.html – прайд, який організовується у різних європейських містах (2010 – в Варшаві). Галя розпитує про те, чи ЛГБТК рух домінований чоловіками – відповідь так, звісно, і, звісно ж, є праві групи типу NOP – нацисти, які заважають анти-дискримінаційному активізму.

Зміст роботи організації – працює всередині спільноти як допомогова, в основному, психологічна, юридична, групова терапія, СНІД програма, телефон довіри, робота з залежними від алкоголю та наркотиків, покази фільмів, зустрічі з цікавими людьми. Зазвичай приходить 20-30 людей, і дуже важко мобілізувати квір-спільноту для участі в активізмі. Волонтерський колектив Ламбди працює подібно до Спільного – 100 людей у розсилці, 20 – більш-менш залучених.

Насамкінець говоримо про репрезентацію – роман «Хтивня» Міхала Вітковського, який перекладений українською, про буття геєм при соціалізмі, і про нову книгу про лесбійок «Dziewczyny wyjdzcie z szafy», Anna Laszuk.

18.40

Нас приходить привітати Агнєшка Гжибек із місцевого фонду Бьолля й питає Інну та Сашу, чи зроблять вони якусь акцію – всі чекають, адже нещодавно була стаття Миколи Рябчука у Газеті Виборчій, присвячена 20й річниці незалежності України, ілюстрована фото з їх «незалежницької» акції.

19.42

Приходимо у кав’ярню «Nowy Wspanialy swiat» («Дивний новий світ») http://www.krytykapolityczna.pl/Nowy-Wspanialy-Swiat/menu-id-238.html, це також офіс і культурний центр «Критики політичної», у самісінькому центрі Варшави, вечеряти і розмовляти з Агнєшкою Вішнєвскою. Агнєшка приносить нам – вгадайте що – номер «Критики політичної» українською («Політичні наркотики»), та польськомовні книжки цього видавництва. Місце, де ми сидимо, знакове – починаючи від назви, яка натякає на роман Хакслі, і закінчуючи його функціонуванням, адже тут робиться інтелетктуальний журнал та щоденно оновлюваний сайт, діє культурний центр, кафе, є місце для показів фільмів, концертів, офісні площі для дебатів і конференцій. Сьогодні КП діє як велика лівацька організація, яка активно присутня у публічному просторі, а 10 років тому усе почалось з журналу, який видавала група студентів (2002), у 2005-6 – зробили невеликий центр у найманій квартирі, куди приходили важливі і цікаві люди на публічні дебати, й далі розвинулись до розгалуженої структури, у якій працює близько 100 чоловіків і жінок на оплачуваній основі, і є ще кілька сотень симпатиків у 22 містах, групами по 5-10 людей.



Агнєшка розказує, що усе вчились робити з нуля (кав’ярню організовували два філософа і мистецька кураторка), зате тепер мають проектний відділ, який шукає кошти для цієї величезної організації (невеликі гроші з місцевих бюджетів, від міністерства культури та урядові, міжнародне фінансування від фондів тощо), мають відділ розповсюдження, адміністрації і тд. Спочатку всі були волонтер(к)ами, але оскільки хотіли видавати не по 2, а 40-50 книжок на рік, потрібно було знайти кошти на щоденну роботу і оплату її хоча б мінімальним прожитковим мінімумом. Також каже, що «ми всі друзі і нам подобається проводити час разом».

Інна Завгородня питає, чи не хочуть вони наступним кроком реєструвати політичну партію. Агнєшка відповідає, що це складно, й наводить приклад, коли Конгрес жінок змусив ввести квоти на політичну участь жінок – 35%. Це приклад, коли не партія, а громадська ініціатива змінює політику. Вони ж намагаються бути активно присутні у медійному дискурсі, робити багато культурно-просвітніх безкоштовних заходів, коли друкують книжки, то роздають їх впливовим людям, чиновни(цям)кам, редактор(к)ам газет і журналів, щоб впливати на їх думку, і, що виглядає найцікавіше, працюють з робітничими верствами – коли був страйк медсестер у Варшаві, КП щодня робила газету та різні культурні події для них.

Подібно вони співпрацюють із профспілками, коли ті борються за дитячі садки для всіх – зараз у Польщі це проблема, адже садки дорогі і не всі сім’ї можуть собі дозволити такі послуги, й доглядова робота падає на плечі матерів. Коли говорять про фемінізм, говорять комплексно – піднімаючи теми  ЛГБТ, економічної структури нерівності, і аж до аналізу простору міст – чому так трапляється, що на вулицях є місце для машин, але немає для дитячих площадок.

Агнєшка говорить захоплено і переконано, емоційно і залюблено у свою роботу. Один з останніх проектів – Критичний університет (http://www.krytykapolityczna.pl/Uniwersytet-Krytyczny/menu-id-280.html), присвячений аналізу комерціалізації освіти. На прощання – екскурсія величезним двоповерховим приміщенням.

Повертаючись до готелю, обговорюємо побачене. У мене залишилось сильне відчуття капіталістичної маркетингової досконалості від роботи КП, і їх кав’ярня виглядає надто гламурно, та геть не дешева. Говоримо про відповідність цілей і засобів – організація вочевидь працює як ієрархічна структура з чітким поділом обов’язків, а не як горизонтальна спільнота, яка експериментує з комуністичним способом виробництва у ворожому капіталістичному оточенні. Однак ця величезна махіна успішно працює, просуваючи альтернативні ідеї у право-консервативне польське публічне поле. Я, хоч і досі прихильна до ідеї великої волонтерської спільноти, усі учасники і учасниці якої виконують невелику кількість роботи, либонь вперше серйозно задумуюсь, чи не перейняти таку модель для Спільного, давши можливість зацікавленим працювати лише для нашого проекту – об’єми й динаміка роботи КП є добрим взірцем.

Йдемо до готелю. Розкішний повний місяць заходить за величезний знак мерседесу, який крутиться на одному з хмарочосів.

14 вересня

9.35

Офіс польського фонду Бьолля. Зустріч з адвокатом Кшиштофом Сьмяшеком з Польського Товариства для анти-дискримінаційного законодавства. Їх робота стосується не лише гендерної, але й інших, дуже різних форм дискримінації. Працюють уже протягом 5 років, і один з їх основних проектів – організація неформальної коаліції правозахисних НГО (більше 45), з метою спільної боротьби проти дискримінації як такої – адже часто організації, спрямовані на певні цільові групи, наприклад, ромів чи євреїв, не враховують права жінок, гомофобію, справи людей з особливими потребами тощо.

У рамках конституційного положення про недопустимість жодних форм дискримінації, працюють над проектом закону, який враховуватиме реальну ситуацію в Польщі і запобігатиме порушенням громадянських прав. Це типова ситуація – політики надто ліниві, щоб напрацьовувати новаторські законодавчі ініціативи, й часто користуються чернетками, які готують НГО (наприклад, закону про одностатеві громадянські партнерства, про який ми вчора говорили у Ламбді). Завдяки коаліції правозахисних НГО вдається впливати на державну політику, моніторити та критикувати діяльність урядових структур – наприклад, 15 вересня міністерка рівності Ельжбета Редишевська (яка прославилась ранковим телеефіром, на якому заявила представнику НГО, що він не має права ставити їй запитання, адже він гей і всі це знають) звітуватиме за три роки своєї роботи. Її звіт не витримує жодної критики, про що завтра говоритимуть на прес-конференції. Ще один з ефективних способів тиску – працювати з міжнародними організаціями і контролюючими європейськими комісіями, вказуючи їм на проблеми, які треба обговорювати з урядом – таким чином вдається активізувати роботу стосовно дотримання прав ЛГБТК, адже навіть консервативному польському уряду доводиться рахуватись з принципами рівності, базовими для політики Європейського союзу.

Розповідаючи про успіхи, Кшиштоф вказує – зараз уряд ліберального толку (і надає перевагу просто замовчувати питання рівності), але ще кілька років тому, у 2005-2007 році міністр освіти Польщі Роман Гєртех був відкритими гомофобом. На противагу цьому, вчительська профспілка є однією з найпрогресивніших, відкрита до нової інформації та співпраці. Подібно, йде постійна боротьба стосовно анти-абортного законодавства – нещодавно до парламенту було подано дві законодавчі ініціативи – від правиці, на основі 600 000 підписів, з вимогою заборонити аборти повністю, і від лівацької партії, з пропозицією лібералізувати цю медичну послугу. Другий законопроект очікувано відхилили («за» лише 40 голосів), перший відхилили теж, але різниця була лише у 5 голосів – 5 голосів до повної заборони абортів.

Стосовно прав жінок, розповідає про фемінізацію бідності та безробіття у Польщі, часті випадки звільнень вагітних жінок, чи тих, які повертаються з декретної відпустки, які ставали приводами для судових позовів.

11.55

Півгодини їхали трамваєм до редакції журналу «Фемка» http://femka.net. Варшава велика і чиста. По дорозі говоримо з нашою проводиркою Агнєшкою Сусінською з фонду Бьолля про ліберальний і лівацький фемінізм і конфлікт між ними – між Альянсом 8 березня і Жіночим конгресом, про що нещодавно була стаття у Газеті Виборчій http://www.wysokieobcasy.pl/wysokie-obcasy/1,114757,10024181,Trzy_siostry.html.

У невеликій квартирі нас зустрічає Мажена Хінч – редакторка журналу, який видається щоквартально накладом у 10 000 та має свій інтернет сайт (продається звиклим чином, через книгарні і кіоски, і на зустрічах та конференціях).

Фемка – це «фемінізм лайт», тому що через нерозвинену феміністичну свідомість жінок у Польщі  необхідно достукуватись до аудиторії різними способами. Редакторка питає, чи так це в Україні? Відповідають феменки, Саша каже, що саме так, і їх тип діяльності подібно направлений на читачок гламурних журналів, які поняття не мають що таке фемінізм, але добре реагують на яскраву картинку. Зате в результаті дівчата самі знаходять Фемен у соціальних мережах і приходять в якості волонтерок, готових і до протестів топлес, і до сутичок з міліцією за те, щоб висловити свою громадянську позицію.

Редакторка далі розповідає про свій журнал, про те що він незвикле феміністичний, за що його феміністки критикують, має гороскопи, рецепти чи моду, але все ж орієнтований на жінок, які зацікавлені у самостійності. Така собі контрабанда фемінізму – просування ідей, спроба поєднати світ бізнесу і ГО. Натомість правиця звинувачує їх у крайньому фемінізмі. Зараз роблять журнал спеціально до Конгресу Жінок – гордо показують сигналку номеру з друкарні, де зібрали мейнстрімний набір польських борчинь.

Журналіст Лукаш Ставіковськи каже що фемініст, співпрацює з Фемкою та різними ГО, а зараз заснував організацію «Центр толерантності». Тепер ми даємо інтерв’ю і проговорюємо весь український фемінізм. Розповідаю про акцію Анти-йолка – як приклад коаліції активістських груп лівиці, профспілок, лгбтк і феміністок на День прав людини, напрацьований спіч про Спільне, далі Галя – про Офензиву, і три напрямки її роботи, які наразі вимальовуються –  інтелектуально-медійну репрезентацію, активізм, масове просвітництво та мобілізацію. Феменки говорять про рецепцію, про тих, для кого жінка з плакатом, або яка взагалі щось говорить є неприйнятним явищем, про історію руху, яка почалась з дня народження Ані Гуцул і відчуття потреби хоч щось зробити, як через два роки діяльності вийшли на форму топлес протесту після довгих суперечок. І що навіть рецепція їх акцій змінилась – якщо спочатку називали повіями і як завгодно, то тепер усе ж пишуть про жіночий рух і захист прав жінок. Саша добре каже – концентрованою жіночністю вдаряти по консерватизмі і стереотипам, я любуюсь її ніжністю і все думаю про їх акції у контексті художньої традиції перформансу, побудованої на межових тілесних ситуаціях. Думаю, тіла феменок у конфлікті з міліцією – це така межова ситуація.

Мені подобається як говорить Галя. У її серйозних, ґрунтовних розповідях про українську гендерну сферу є місце і для доброго гумору та іронії. Інна і Саша говорять зовсім інакше, ніж з українськими медіями – серйозно, на межі між інтелектуальністю і популізмом, ідеальний варіант для вечірнього ток-шоу. Після зустрічі питаю, чому їх медійний образ не відповідає тому, що бачила щойно – розповідають, що серйозно з ними говорять лише західні журналісти, а українські не дають шансу. Навряд це достатнє виправдання. По дорозі назад думаю, скільки до об’єктивованого образу Фемен доклали чоловіки-журналісти й фотографи (привіт студіям male gaze), і наскільки феміністична критика Фемен базується на цій, опосередкованій чоловічим поглядом, картинці. Пригадую своє перше враження від їх тілесності, яка вживу інакша ніж на фото. Треба сходити на їх акцію, бажано в компанії з художницею чи фотографкою.

У нас чудова перекладачка з польської на українську.

14.30

Обідаємо у барі з органічною їжею.

15.36

Знову офіс фонду Бьолля. Представниця МаМа фундації розповідає про стереотип Маткі-Польки (щось подібне до нашої Берегині), яка має присвятити своє життя дітям, здійснити самопожертву, бути сильною і робити буквально все. Матері на публіці сприймаються негативно – бо мають сидіти дома і дбати. Це проявляється і у міському просторі – організація почала з кампанії проти архітектурних бар’єрів, які заважали пересуватись з колясками (саме про неможливість спуститись у перехід говорить Гапова як про початок власного феміністичного самоусвідомлення). Наполягають, що матері є певною соціальною групою, яка має специфічні потреби і проблеми. Щоб їх озвучити, обговорити й вирішити МаМа робить материнські страйки і повстання (перформанси і хепенінги). Наприклад, ходили у місцевий «гайд-парк» з багатьма різними матерями – лгбт матерями, матерями дітей з особливими потребами, матерями, які самі є інвалідками. Лунали голоси дуже дуже різних жінок про те, що ж не працює у Польщі, що має бути змінено. «За 4 роки активності і акцій під стінами парламенту нас почали запрошувати і до парламенту для обговорення нашої тематики. Там ми пропонуємо політичну програму – більше залучення чоловіків, держави, роботодавців у догляд за дітьми».

Організація, в якій 7 працівниць і 15 волонтерок існує  більше 6 років. Крім акцій, проводять воркшопи для тих, хто пережив домашнє насильство, біженок, організовують локальні клуби, де вчать працювати з місцевою владою, лобіюючи інтереси матерів. Під час воркшопів обов’язково організовують щось для дітей, щоб матері могли прийти. Воркшоп для домогосподарок – обмін думками та досвідом, психологічні тренінги для активації та заохочення, для жертв насилля – з  жінками-психологами, професійні групи підтримки.

Досить плутано розповідає про репродуктивне страхування. Наскільки я зрозуміла, є 5 чи 6 місяців декретної відпустки, 6 тижнів якої мають бути використані саме жінками, інші можна ділити з чоловіком, але не існує жодних громадських компаній спрямованих на стимулювання чоловіків брати відпустку по догляду за дитиною. У цей час держава виплачує повну сума заробітку (або середній дохід для безробітних). Далі – 2 роки страховка у розмірі 60% від заробітку – від держави чи страхового фонду.

Піднімають також питання державних дитячих садочків, у яких недостатньо місць, особливо у маленьких містечках чи селах, які коштують 300-500 злотих на місяць і є безкоштовними лише для найбідніших, приватні ж – від 600 злотих, і проблему невиплати аліментів – адже у Польщі існує образ крутого хлопця, який злегка порушує закон – наприклад, не дбає про власних дітей.

17.02

Ледь не заснула, втомлена по обіді, на попередній зустрічі. Зараз говоримо з Б’янкою Сівінською, яка репрезентує проект «Дівчата у політехніці» і «Дівчата в науці», і Ігором, білорусом та культурним менеджером. Він говорить білоруською, це вже четверта мова за сьогодні. Саша почала говорити російською, яку розуміє Б’янка – це п’ята. Білоруська Ігора повна русизмами, після поїздки у Мінськ я це чую.

Чому важливо щоб дівчата йшли у політехнічні ВИШі? Тому що більшість жінок отримують гуманітарну освіту, ці сфери фемінізуються, і вони отримують менші прибутки. Деконструювати стереотип про те, що жінки гірше справляються з логікою і технікою, хай будуть інженерами та технологами, йдуть у бізнес і заробляють більше грошей. Відсоток жінок у цих університет щоразу збільшується (зараз це 30-34%, в Україні, як нам кажуть – близько 50%). Це також справа кар’єри – 50% менеджерів на СЕО позиціях мають саме технічну освіту, тобто це освіта влади.

Роблять публічну промоцію та адвокацію, стають видимими в медіа – наприклад, фотки дівчат в захисних інженерних шоломах, День відкритих дверей в університетах «тільки для дівчат».

Ігор розказує про свої культурні активності – через творчість панк-етно гурту, давні народні пісні хочуть показати дискримінацію і жіночі проблеми давнини, всупроти правим казкам про золотий вік і  споконвічну природну рівність та гармонію, зруйновану демонічною емансипацією.

У нас сьогодні бенефіс Фемен – оскільки вони медійні, всі про них знають і розпитують про їх діяльність.

Насамкінець, втомлені, міняємось кумедними феміністичними історіями з балагуром Ігорем. Смішно розказує, що у польських школах 2 години релігії, але 1 година інформатики у розкладі, та про анти-гасла для анти-абортної кампанії – «Презервативи це повітряна кулька до пекла», «Жінка, віддай своє життя за Папу Римського», «Жінко, не думай що розумніша за ксьондза!».

 

15 вересня

10.25

Приходимо в офіс Фемінотеки www.feminoteka.pl/, де нас зустрічають дві чудово одягнені редакторки і пригощення у гарному фарфорі. Це в мене така прихована лінія спостережень – яку каву і в яких чашках нам пропонують у різних організаціях. Цим феміністкам явно важлива краса побуту, і мені це близько.

Феменки пішли давати інтерв’ю Критиці Політичній.

Анна Червінська розповідає, що Фемінотека почалась 10 років тому як інтернет-магазин феміністичних книжок, а в 2005 році як фундація. Активістки уже мали досвід роботи в організації «Оська» http://www.oska.org.pl/ у 1990х, і чітко знали, що хочуть робити, вже не було страху називатись феміністичними.

Фемінотека має кілька основних програм: найперша – програма протидії насильству, через різні проекти – освітні, тренування шкільних вчител(ьок)ів стосовно насильства та інформування для учнів та учениць, самооборона, намагаються дістатись до містечок і сіл, гаряча телефонна лінія, психологічна та юридична допомога. Планують видати книгу Джексона Катца «Мачо парадокс» http://www.mendingthesoul.org/files/2009/02/ppreviewmachoparadox2.pdf для чоловіків, у якій пояснюється, як і навіщо протидіяти насильству щодо жінок.

Друга важлива програма – моніторинг та щоденне інформування суспільства про все, що стосується рівності і прав жінок через вебсайт і фейсбук, дослідження, звіти, есеї та інші матеріали, досі мають інтернет-книгарню з рецензіями та уривками із книг.

Важлива частина культурної програми – віртуальний музей історії жінок (подібний є в Україні –  http://gender.at.ua/). Це зараз справжній тренд у Польщі – робити помітними жінок в історії, а також показати історію жіночої емансипації XIX – початку XX століть, перервану соціалістичними десятиліттями, і остаточно стерту консервативними 90ми. Розказує страшні історії, що досі у підручниках немає жодних згадок про жінок, так наче в історії Польщі їх і не було, за винятком Склодовської-Кюрі, якою всі хваляться, не пригадуючи, що науковиця не змогла закінчити навчання у рідній країні. Жінки під час війни – учасниці Варшавського повстання, які безпосередньо бились на вулицях, книга Світлани Алексієвіч http://www.alexievich.info/booksRu.html, написана у 80х, авторка розмовляє з жінками, які були на фронтах у якості солдаток, порівнює чоловічий наратив – повість про героїв, у якій багато замовчано, і жіночий – про кров, рани, ґвалт, втрату дитини.

Розмову продовжує Аліна Синакєвіч, кураторка програми протидії насильству, яка також представляє групу сексуальної просвіти «Понтон» www.ponton.org.pl. Розповідає, що у соціалістичній Польщі з сексуальною освітою було не все так погано – публікувались тематичні дослідження, і ця інформація може не прямо, але усе ж доходила до суспільства. В 90х все різко змінилось через католицьку церкву. Шкільний предмет «Підготовка до родинного життя» не лише пропагує традиційний статево-рольовий поділ, але в деяких підручниках навіть стверджує, що чоловік має всю владу у родині, і що жінок можна фізично карати, якщо погано себе ведуть, поширює стереотипи про ЛГБТ і неправдиву інформацію про контрацепцію (через пігулки виростають вуса і настає безпліддя, мікроотвори в презервативах пропускають віруси, єдиним безпечним сексом є шлюбний).

Наслідки жахливі – незнання елементарної інформації, роди в шкільній роздягальні й інша дич, наприклад, історія про дівчину-підлітка, старша сестра якої мала небажану вагітність, тому батьки з нею не розмовляли на інтимні теми, й коли не мала місячних протягом якогось часу, боялась розповісти батькам, а подружки сказали що так буває. Зрозуміла, що вагітна, тільки коли живіт став досить помітним – разом з хлопцем у гуглі шукали зображення вагітних, й на підставі такої діагностики вирішили, що вагітності 3 місяці. На інтернет-форумах знайшли інформацію, що якісь ліки від ревматизму можуть спричинити викидень. Виявилось, що дівчина була на 7 місяці, і ліки спричинили передчасні роди та страшну кровотечу. Поїхали в лікарню, взявши з собою мертвий плід, і в результаті ці підлітки отримали по 25 років позбавлення волі за вбивство – суд вирішив, що вони спеціально вбили дитину.

Щоб хоч якось виправити ситуацію, «Понтон» має інфолінію, сайт і форум для молоді, й типові примітивні питання показують, в якому інфо-вакуумі польська молодь перебуває. Також проводять заняття в школах, які мають великий попит, але 20 осіб волонтерського колективу не в стані охопити весь об’єм роботи. Міністерство освіти на їх листи присилає відписки, мовляв, цей предмет у школах є.

11.55

Метро. Дискутуємо про рекламу з слоганом «Дозволь себе звабити», красунею, яка тримає в руках шоколадку, і вампіром, що схилився над її апетитним плечем. Не можемо дійти згоди, хто кого чим зваблює – вона його шоколадкою, чи це він піддурив її солодощами і готується з’їсти.

Інна, згадавши про ідею Ігора показувати сексизм і домашнє насильство у фольклорі, співає пісню з Дніпропетровщини, Новомосковського району.

Ой гарна я гарна та й не фарбуюся
Ой гарна я гарна та й не фарбуюся
Я на своє біле личко
Я на своє біле личко
На своє личенько пудри не купую

Пудри не купую бо грошей не маю
Пудри не купую, бо грошей не маю
Я своє білеє личко
Я своє білеє личко
Я своє личенько росою вимию

А у мого кума стіл посеред двора
А у мого кума стіл посеред двора
Наливай куме горілки
Наливай куме горілки
Наливай горілки бо я ще не п’яна

Ой Яну мій Яну не бий мене п’яну
Ой Яну мій Яну не бий мене п’яну
Виламай в лузі березу
Виламай в лузі березу
Виламай березу бий мене тверезу

Ой гарна я гарна як тая горлиця
Ой гарна я гарна як тая горлиця
Най ми ся уступить гей-гей
Най ми ся уступить гей-гей
Най ми ся уступить моя суперниця

Говоримо про інші вказівки на домашнє насильство в українських піснях – «чорноморець, вивів мене босую на морозець», «скрипка би не грала, якби не той смичок, чоловік би жінку не бив, якби не язичок».

12.17

Приходимо в організацію «Родити по людськи». Я різко згадую, що панічно боюсь всього пов’язаного з вагітністю і родами – привіт з юності, коли страх вагітності, відсутність грошей на аборт і встид сказати про небажану вагітність батькам (разом з відсутністю власного житла) псували мені все сексуальне життя.

Говоримо з соціологинею Урсулою Кубіцкою, яка вже 11 років працює тут. Вона підготувала чудову, ґрунтовну презентацію – занотувала майже все:

НГО зареєстроване у 1996 році, репрезентуємо інтереси пацієнток пологових будинків і займаємось моніторингом дотримання прав людини в до і післяпологому догляді. Збираємо інформацію про послуги різних шпиталів. Інтернет-банк інформації про 400 пологових будинків, що саме вони пропонують, заохочуємо їх публікувати свою статистику і дані про межі медичного втручання у пологи, які дають можливість жінці приймати свідоме рішення де народжувати.

Брали участь у підготовці закону про права пацієнтів, який набув чинності 2 роки тому, і є нашою великою перемогою.

Важлива справа – співпраця з акушерками. Ця професія має довгу традицію в Польщі – під час війни вони працювали як незалежні професіоналки, однак з часом їх роль применшили, у 90х вони знов мають більше компетенції, адже в ЄС вважається, що все що стосується фізіології породілі – це справа акушерки, а що патології – то до лікаря.

Працюємо з правами пацієнтки – повага гідності, інтимності, безпеки – і це не просто слова, а важлива частина медичних послуг. Друге – кожна жінка має право на рівний доступ до гідних умов пологів, з збереженням усіх прав, доброго поводження і присутності близьких осіб, у рамках основного медичного страхування, без жодних додаткових оплат.

Ведемо кілька курсів – для акушерок, шкіл народжування, лікарів, також організовуємо конференції. Мова не про копіювання медичних програм, а про акцент на інших аспектах – комунікації, дотримання прав, повазі на інтимність, поведінці у кризових ситуаціях. Намагаємось пропагувати актуальні наукові дослідження, адже більшість з них англійською, яку акушерки не знають, хоча згідно законодавства зобов’язані постійно оновлювати свої знання.

Величезна проблема – застарілість акушерських практик, наприклад, жінок примушують лежати у другій половині пологів, що досить небезпечно, практикують підрізання вагіни без консультації з жінками, як рутинну практику. Наголошуємо, що це шкідливо, учимо вести пологи так, щоб це не було травматично для жінок. Про це публікуємо докладні інформативні брошури та маємо сайт, де просто і доступно пояснюємо для породіль, складніше для професіоналок. Пропагуємо свідомий вибір місця і способу пологів, не покладання на випадок, і щоб співпрацювали з медиками і вимагали дотримання своїх прав і бажань.

Маємо погану традицію – у 80х жінки в пологових будинках втрачали свою особистість, називались по номерам ліжок на яких лежали, ізолювалась, ніяких відвідувань, впливу на пологи, прив’язували, дитину зразу забирали і приносили через кілька годин на годування, було багато процедур, які порушували гідність і інтимність, загальні зали де народжувало кілька осіб без жодних розділень між ліжками, сорочки, які не прикривали тіло, процедури типу клізми чи примусового гоління. Для багатьох поколінь жінок це була прихована травма, про яку не говорили на публіку, хоча сотні тисяч її переживали.

У 90х разом з загальними змінами певна група людей вирішила взятись за цю сферу, багато хто хотів самостійно приймати рішення, і активні групи батьків творили цікаві школи для власних дітей, та почали критикувати пологові послуги. У 1993 році відбувся конгрес про якість життя і народження. У 1994 відбулась перша акція «Родити по людськи», в якій звичайні жінки розповідали про свій пологовий досвід. Партнером акції стала Газета Виборча, яка заохочувала читачок висилати листи з розповіддю про свої пологи, їх було дуже багато і досить шокуючих, і не лише від недавніх породіль, але й з 50-70х, а навіть і описи пологів під час війни і Варшавського повстання. Виявилося, що жінки мають величезну потребу ділитись своїм досвідом. Так було подолане табу. Багато хто не міг повірити, що у цивілізованій країні може бути таке жорстоке насильство в якості щоденної практики. У результаті вирішили, що кожна лікарня буде перевірена і оцінена за певними критеріями, вимагатимуться дотримання базових правил – не прив’язувати породіль до ліжка, дати їй можливість рухатись так, як зручніше, полегшувати біль через серію не-фармакологічних методик,  дозволити відвідування близьких і присутність під час пологів, негайний контакт з дитиною шкіра до шкіри (важення і міряння може почекати) та годування, практична і психологічна допомога, допомога з лактацією.

У 2004 провели постер-капанію, провокаційну візуально, щоб зруйнувати стереотипи про породіль, яких треба контролювати,  наголосити на недопустимості порушення основних прав і стимулювати жінок бути свідомими та активними, не погоджуватись на приниження у лікарнях.

Наша діяльність на початку натикалась на величезний опір медичної спільноти, адже ми підважували закостенілий авторитет медицини і звиклого способу провадження пологів, виступали як товариство захисту прав споживачок. Нашим основним аргументом було те, що більшість жінок переходять через стан вагітності та пологів, це природний процес, а не хвороба, тому є сферою нашої відповідальності і маємо право вирішувати і брати в цьому участь. Роль лікарів – допомагати, а не контролювати.

Результати нашої діяльності – у законі, який ввійшов у дію у квітні цього року – «Rozporadzenie MZ w sprawie standardow postepowania oraz procedur medycznych przhy udzielaniu swiadczen zdrowotnych z zakresu opieki okoloporodowej sprawowanej nad kobieta w okresie fiziologicznego porodu, pologu oraz opieki nad noworodkiem» (DZ.U. Nr 187 z dn.7.10.2010).

Моніторимо питання, які стосуються економічної нерівності – присутність партнера/партнерки на пологах дозволена повсюди, вважаємо, що має то бути безкоштовно, але сейм написав що за плату, і часто та плата не відповідна – мала би бути 50 злотих за халат, натомість це часто 200-500 злотих, що досить дорого, особливо для провінції. Так само з знеболювальним – часто за них треба доплачувати, плюс в шпиталях не вистачає анестезіологів, є проблема з не застосуванням інших, природних методів, які можуть допомогти породілі. Маніпуляції з кесаревим розтином, жінкам, у яких є до нього медичні показання, відмовляють, а іншим роблять за хабарі.

Насамкінець Урсула каже про нову програму «Померти по людськи». Боюсь навіть уявити, наскільки ці проблеми драматичні в Україні.

Перекладачка просить мене підписати їй «Фемінізм із». А вчора прийшло повідомлення про нагороду цих картинок гендерною відзнакою від жіночої громадської організації Інформаційно-консультативний жіночий центр (www.empedu.org.ua ), яка проводить конкурс “Відзнака та анти-відзнака гендерної рівноваги”. Думаю, це натяк – пора нарешті переробити ліберальні картинки в лівацькі і перевидати.

14.40

Обід. Втомились і пліткуємо про особисте життя, розказую смішні поліамурні історії.

15.47

Зустріч з Катажиною Паб’янек, лідеркою мережі Астра, Федерації для жінок та сімейного планування. Чудовий стиль одягу, ще краще почуття гумору. Знову говоримо про аборти, абортивний туризм, законодавчі про-чойс ініціативи, які феміністки не втомлюються розвивати, а також про спроби правового регулювання штучного запліднення, в яких брала участь Федерація. Я втомилась вже від цієї теми, яка виникає на усіх зустрічах, а Галя зацікавлено розпитує. Цікаво – ініціатива «Жінки на хвилях» – коли корабель заходив у порт, забирав жінок і відвозив за межі територіальних вод Польщі. Зараз ця ініціатива називається «Жінки на веб», сайт, де можна замовити пігулки для фармакологічного аборту за 60 євро (в той час як нелегальний аборт у варшавській клініці коштує 1000 євро).



Порівнюємо плакати анти-абортної і про-чойс кампанії, говоримо про емоційне навантаження зображень дітей,  яким складно протиставити настільки ж вражаючу картинку. У 1970х в США фотографували жінок після нелегальних абортів, але усе ж дитина сприймається як щось святе, а жінка, навіть нещасна, «шльондра і сама винна». Складно мобілізувати жінок на про-чойс кампанії, адже це прямо не стосується усіх і завжди, в той час як анти-абортна кампанія черпає з недільних мес та не-раціональної віри в те, що аборт це вбивство.

Ще нюанси – складна ситуація з таблетками для екстреної контрацепції – їх потрібно купувати за рецептом, і лікар, який вважає це абортивною таблеткою, може рецепт і не виписати, а одна з найбільших мереж аптек – не продати навіть по рецепту. Відповідно, є сервіс де це можна замовити оминаючи складнощі, але за великі гроші. Також багато лікарів проти гормональної контрацепції.

18.00

Не запізнились, зустріч з Партією жінок http://www.polskajestkobieta.org/. Існує з 2007 року, є ініціативою Ілони Канцлеж, письменниці Мануели Гретковскої і відомого професора-фемініста Віктора Осятинського. Тепер у кожному регіоні мають лідерку та організацію, намагаються розбудувати інфраструктуру партії. Не мали ніякого попереднього досвіду, ніхто не допомагав, навпаки, висміювали. Ніхто в партії не отримує з цього жодного прибутку. Політичну кампанію робили за власні гроші. Коли порахували пропорцію витраченого і здобутих голосів, вийшло що 1 голос коштував 2 злотих, і це здобуток – партіям з великими рекламними бюджетами голос коштує 12-20 злотих.

Мені подобається тілесність, розкутість і веселість цих старших жінок. З азартом розповідають про знаменитий «оголений» плакат, який вже став легендою, хоча не презентувався на білбордах. «Як не показуєш дупу, то нікому не цікаво, а як показуєш – то треба то критикувати». «Феміністки сварили через цей плакат з самого початку, але зараз, коли бачать нашу програму, співпрацюють без проблем».

Де Фемен? Так і не приєднались до нас сьогодні.

Молодша партійка Ізабела Ставіцка (класна стрижка і накладні вії, я теж такі хочу – так, я звертаю увагу не лише на слова, але й на зовнішність і шмотки, і люблю оригінальні образи) продовжує про місію і концепцію діяльності партії. Оскільки досі не в парламенті, поєднують функції партії і ГО. Займаються освітою і просвітою, популяризують фемінізм, щоб усунути негативні стереотипи про феміністок, проводять вишколи для членкинь, дискусії і панелі, шукають нагоди публічного мовлення, а також роблять акції протесту – наприклад, перед офісом прем’єр-міністра щоб звільнити міністерку рівності Редишевську.

Їх просто чудесна акція – «Причепи собі пташка, бо з пташком живеться легше». «Пташок» в польській це евфемізм для «пеніс». Так хочуть показати, що рівність у Польщі є міфом, висміяти ситуацію, в якій ті хто «з пташком» автоматично сприймаються як розумніші, компетентніші й освіченіші.

Намагаюсь собі уявити українських політичних тьоток, які сміються з культу пеніса.

«Сейм – найбільша пташарня в Польщі» (там лише 18 % політикинь). У нас 8%!!!

Критикують фіктивну сімейну політику – уряд цікавиться дітьми тільки коли вони в матці, щоб не робили аборт, а потім нікому вони не треба – погана ситуація з дитячими садками, ще гірша – з яслями. Підраховують монетарно, що уряду важливіше – національний стадіон до ЄВРО-2012 коштував 500 000 місць в дитячих садках протягом року. Ще один стадіон, збудований на міські бюджетні гроші,  який потім передали у власність приватного футбольного клубу, коштував 50 ясель.

На веб-сайті збирають історії від батьків про проблеми сімейної сфери.

Серед вимог – паритетні квоти, репродуктивні права, дозволені аборти, штучне запліднення, сексуальна освіта, доступна контрацепція, загальна толерантність та права ЛГБТ. За останні кілька років відчутно полівіли. Знову намагаюсь собі уявити українську ліву жіночу партію. Коли мені буде 50?

На запитання, чому не назвали партію феміністичною, кажуть і про стереотипи, і про те що хочуть представляти всіх жінок, і що жінка навіть з правої парті в парламенті це добре.

Питають про нас – розповідаємо про Офензиву. Про дві хвилі фемінізму, академічний 90х і активістський 2010х, про дискусії щодо нашої діяльності, про те, що частина групи хоче бути критична і радикальна, а інша частина – мобілізувати маси. І не знаємо наразі, як це поєднати.

Фухх. Це певно найважчий день.

23.32.

Галя скидає лінк http://femen.livejournal.com/169264.html#cutid1, чим займались наші прогульщиці. Для консервативної Польщі – прекрасно.

Цей запис був оприлюднений у Uncategorized. Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s