Інший бік освіти

Дафна Рачок, «Феміністична Офензива», «Пряма дія»:

22 -23 вересня відбувся студентський контрфорум «Інший бік освіти», головним організатором якого виступила незалежна студентська профспілка «Пряма дія».  Контрфорум був запланований як відповідь на приїзд до Києва кількох міністрів освіти (а саме екс-міністра освіти Словенії, міністра освіти Люксембургу та колишнього міністра освіти Сербії) та ще пари посадовців із Ради Європи. Всі вищезгадані особи мали на меті проведення переговорів стосовно подальшої долі європейської освіти.  Дискусія мала відбуватися за зачиненими дверима – ані представни(ці)ки адміністрації вишів, ані викладач(ки)і, ані незалежні студентські організації не були запрошені до діалогу. На противагу закритому спілкуванню чиновників, які взяли на себе сміливість (і нахабство) вирішувати питання подальшого розвитку освіти, не враховуючи думку прямих учасників і учасниць освітнього процесу, профспілкою «Пряма дія» було організовано відкритий просвітній захід, що мав відбутися просто неба на Михайлівській площі, куди могли прийти всі охочі, аби долучитися до публічних дискусій чи послухати короткі виступи й презентації на освітню тематику.

Вимоги, які контрфорум оголосив напередодні заходу, є позитивними та доволі чітко артикульованими.  Насамперед, організатор(к)и вимагають збільшення фінансування освітньої сфери; надання університетам реальної автономії; забезпечення діяльності вільних студентських , учнівських чи  викладацьких організацій або спілок і надання їм доступу до управління університетом;  зменшення навантаження на студент(ок)ів і викладач(ок)ів; збільшення дисциплін вільного вибору; цілодобовий доступ до гуртожитків тощо. Важливо, що не було залишено поза увагою і гендерні проблеми. Було підкреслено важливість припинення гендерної дискримінації при прийомі до вишів, у навчальному процесі та при поселенні до гуртожитків, а також зауважено про неприпустимість статевої сегрегації у питанні, що стосується проживання в гуртожитках.

У перший день контрфоруму відбулися короткі лекції на освітню тематику. Працювали кілька секцій, одна з яких була присвячена гендерним питанням в освіті. Роботу цієї секції забезпечували активістки «Феміністичної офензиви».  Підтримати виступантів і виступанток, а також просто взяти участь у заході приїхали студенти й студентки, активісти й активістки та викладачі й викладачки з Грузії, Росії, Британії і США. 

На другий день контрфоруму було заплановано мирну демонстрацію та публічну дискусію стосовно подальшого розвитку освіти та можливостей і шляхів вирішення нагальних проблем, із якими стикається студентство.

Попри всі зусилля зашкодити проведенню мирного заходу: судові заборони, блокування вулиць міліцією, арешт чотирьох учасників у четвер та тримання близько п’ятдесяти демонстрантів і демонстранток у міліцейському оточенні у п’ятницю, всі заплановані події відбулися. Було весело, цікаво й іноді страшно. А таке поєднання – це піднесений стан.

Тамара Злобіна, «Феміністична Офензива»:

Для мене контрфорум почався з невеликої лекції про фемінізм та військову термінологію для якогось старшини міліції, який відреагував на активістську екіпіровку – два мегафони та плакат, і поспішив повідомити про судову заборону проводити акції на Михайлівській площі. Прочитавши “феміністична” на плакаті, спитав, чого це він мене раніше не бачив – адже уже знає всіх феміністок в обличчя. Я зі сміхом почала пояснювати, що Фемен не єдині. “Але ви феміністки, тобто будете робити оце?” (далі жест на рівні грудей) – кажу що можливо, але не цього разу, і розказую коротко чим ще феміністки в Україні займаються. Полегшено зітхає.
Після протистояння з міліцією і бойового відступу з Михайлівської на Софіївську площу, усе ж почали основну програму – виступи і лекції. На основі нашої листівки я говорила про скляну стелю і відсутність жінок на вищих посадах у сфері освіти, що наслідком цього є не те що невирішення, але й навіть нерозуміння, відсутність дискусії стосовно гендерної проблематики. Що навчальні програми й підручники рясніють стереотипами й статево-рольовим підходом, і ці меседжі підкріплюються консервативними викладачами, які демотивують студенток. Про поділ на низькооплачувані, непрестижні “жіночі” гуманітарні та доглядові спеціальності і статусні “чоловічі” – технічні. Далі перейшла від структурних до повсякденних проблем – частих випадків сексуальних домагань у ВИШах, які не стають предметом публічного обговорення, осуду та покарання, і до ворожого молодим матерям та батькам університетського середовища, де немає можливості поєднувати материнство і навчання – неможливо з малюками ходити на лекції чи у бібліотеку, немає дитячих кімнат чи дитсадків у гуртожитках – хоча саме молоді жінки стають ціллю агресивної державної “дітонароджувальної” пропаганди.

Наталка Нешевець, «Пряма дія»:

Ще раз хочу подякувати за вашу активну участь на Контрфорумі! Найбільше запам’ятався і вразив приклад про співвідношення чоловіків і жінок на різних щаблях академічної кар’єри, та обгрунтування цього співвідношення, не “здібностями” чи “ідеалами”, а реаліями строкової служби. Спробую пояснити: наведена статистика та дослідження – потужний аргумент проти  натуралізації амбітності як чоловічої риси, що ніби то прищеплюється патріархальною культурою, вихованням та складає той ідеологічний коммон сенс нашого суспільства (хай і лише в окремо взятій державі). Так найчастіше «побутові феміністки» пояснюють присутність чоловіків за академічними кафедрами, чи на дорозі до них.

Мовляв, чоловіки досягають більшого і займають вищі посади, бо звикли прагнути більшого, бо їм «не треба» виховувати дітей.

Однак українські реалії мають ще один цікавий аспект – в аспірантуру йдуть не ті «амбітні самці», щоб призвичаїлись домінувати, а хлопці, які тікають від макабри строкової служби.

Хлопці, які між «принадами» промиваючої мозок симуляції патріотизму в армії, та трирічною симуляцією інтелектуальної-наукової діяльності на аспірантурі – обирають останню, а співчуття керівників кафедри чи факультету (байдуже, керівник чоловік чи жінка), пожвавлює це просування. Розумні дівчата, мовляв, у біді не залишаться, їх з руками і ногами візьмуть інші інституції, іноді в інших країнах, а от розумного хлопця шкода, армія його поламає.

Для себе я як висновок лишила: причина не в тому, що «жінка це мати, а чоловік кар’єрист», причина не в здібностях, причина у співчутті до «важкої армійської чоловічої долі», не лише культура, але й державний устрій.

Фото: zip-cn25.

Цей запис був оприлюднений у Uncategorized. Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s